Разговор с электрическим мозгом







      Ера рептилій. Здавалося б, неможливо й подумки уявити собі жвавих волею декораторів древніх ящерів і динозаврів. Косить свій страшне око птеродактиль, пропливаючи в метрі від вашої особи. Художники, сотворившие "Дерево життя", не пішли на банальне копіювання древніх тварин. Гра світла, звуку, роговий вигин деревного стовбура, стометровим клинком пронизуючу внутрішню порожнечу "Вежі Сонця", настільки переконливі, що неможливо відскіпатися від реального відчуття присутності в цьому загадковому світі.
      А ескалатори піднімаються ще вище. Тут ера ссавців. У рудуватих жмутах вовни на вас дивиться мамонт. Примостилася на вітці дерева довгошерста горила. На вершині прокльовується перша істота, наділене розумом. Не з нього чи через мільйони років народилася людина?
      Під гуркіт громових розкатів, у несамовито мінливому світлі, супроводжувані все тією же трагічною мелодією, ми повільно вгвинчуємося, піднімаючись до вершини "Дерева життя".
      Хто зумів миллионолетний процес еволюції живого зобразити настільки поетично й настільки могутньо? Невже це соромливий японський фантаст Саку Комацу?
      От ми на вершині "дерева". Тут у всій своїй простоті й. в незвичайної складності встає беззмінний "цар природи" - Людин, він вінчає "Дерево життя".
      На величезній панелі, що розмістилася під гігантською платформою, перекрывающей весь павільйон "Вежі Сонця", дана схема людського мозку.
      Окремі ділянки "чорного ящика", над розгадкою якого трудяться сьогодні вчені й комп'ютери. От зона, що відає рухом. От тісний куточок радості й горя - тут ростуть добро й зло. Любов і ненависть. Правда й злочин. Чи знайдемо ми коли-небудь ключ, щоб розгорнути заповітну комору наших емоцій?
      Але цей схематичний мозок з усіма його особливостями створили людські руки. От вони - дві величезні руки - синя й червона - як символ очеловечивания людини. Величезні долоні вперше стискували знаряддя праці й знаряддя знищення.
      И от перед нашими очима трагічна картина потемків людського буття. Гримасуючи, несамовито кликушествует на екрані Адольф Гітлер. Поруч страшна тінь Майданека з його барачною безжалісністю. Вогненний спалах Хіросіми - сліди атомної катастрофи дотепер видні на особі Японії.
      Мимоволі пригадуються слова Роберта Оуэна, що сказало давним-давно:
      У людині з появою його на світло немає ні позитивного зла, ні позитивного добра, а є тільки можливість і здатність до тому й іншому, що розвиваються в ньому залежно від середовища, у якій він живе, і виховання, що він одержує в родині й суспільстві.