Разговор с электрическим мозгом







      Пам'ять людини! Є чи що-небудь чудеснее й удивительнее?! Запитаєте саму стару москвичку Любов Василівну Пужак - але ж їй 154 року! - що вона згадує з дитинства. Вона вам спокійно розповість про те, що було в самому початку минулого століття. Вона розмовляла з Некрасовим, із Чеховим. Навіть важко повірити! Де, у яких глибинах людської свідомості таяться малюсінькі кристали пам'яті? На яких екранах нашої свідомості запам'яталися вони? У яких глухих завулках мозку лунають голоси близьких і далеких людей, яких уже давно немає в живих?
      Пам'ять - велике чудо.
      Щодо цього можливості мозку невичерпні.
      Нам дуже важко уявити собі, як міг Алехин - всесвітньо відомий шахіст,- перебуваючи у вітальні й бовтаючи із друзями, спокійно помішуючи ложкою цукор у склянці чаю, лише зрідка просити пересунути одну з фігур на тій або іншій дошці, які він бачив подумки. А було цих дощок понад тридцяти.
      Я був присутній на психологічних досвідах Михайла Куни. Уже літній людина, уважний, серйозний, він показував глядачам такі приклади пам'яті, які викликали здивування й недовіра.
      От на стіні вивішено 20 різнобарвних дисків. Тільки мить, частку секунди Куни сковзає поглядом по цих дисках, потім повертається до глядачам і спокійно, докладно пояснює їм розташування квітів. Але це ще не саме дивне підтвердження людської пам'яті.
      Три чорні дошки з колонками цифр. Цифри написані в п'ять рядів, складаються із тризначних чисел. Дошки обертаються в різні сторони. Куни тільки 1-2 секунди дивиться на ці цифри, що розпливаються в просторі, потім відвертається, зосереджено думає й через хвилину називає вам не тільки цифри, але й суму всіх цих розмитих рухом чисел.
      - Не може цього бути! - говоримо ми. Але Михайло Куни тільки посміхається.
      - Це просто добре тренована зорова пам'ять,- говорить він.- Адже у мене перед очима й зараз коштують ці цифри. Хочете, повторю?
      - Ні, що ви...- бентежимося ми.
      Куни приводить нам приклад моторної пам'яті.
      - Я згадую випадок,- говорить він,- який відбувся із мною дуже давно, здається в 1930 році. Мене запросив до себе один професор, щоб я показав йому кілька досвідів пам'яті. У присутності товаришів професор запропонував повторити мені ряд слів, зовсім не зв'язаних між собою. Який же був мій жах, коли я почув тільки латинські слова, а я навіть не знав ця мова!